Непростий шлях: ЛГБТ+ права у Східній Європі та Центральній Азії – що далі для нас в Україні?

Уявіть собі: на календарі вже 2025 рік, а права ЛГБТ+ людей у Східній Європі та Центральній Азії все ще перебувають під величезним тиском. Це не просто слова, це реальність, яка стосується мільйонів наших сестер та братів по всьому регіону. Ми часто чуємо про "прогрес" та "європейські прагнення", але, на жаль, шлях до справжньої рівності виявляється набагато складнішим і болючішим, ніж здається на перший погляд. Новий регіональний звіт від організації ЄКОМ, яка займається моніторингом ситуації з правами людини, чітко показує: навіть там, де на папері, тобто в законах, рівність формально гарантується, у повсякденному житті ЛГБТ+ люди продовжують стикатися з жорстоким насильством, системною дискримінацією та, що найгірше, цілковитою безкарністю для тих, хто вчиняє злочини проти нас. Це означає, що обіцянки залишаються обіцянками, а реальність для багатьох з нас – це постійний страх і відчуття вразливості. <h2>Україна: між війною та боротьбою за гідність</h2> Особливо болюче відгукується ця ситуація в Україні – країні, яка вже понад рік перебуває у стані повномасштабної війни. З одного боку, ми всі об'єднані у боротьбі проти зовнішнього ворога, захищаючи нашу свободу та незалежність. З іншого боку, всередині країни триває не менш важлива боротьба – боротьба за права та визнання ЛГБТ+ спільноти. Це непростий час, коли ми, як і всі українці, робимо свій внесок у перемогу, але водночас змушені щодня доводити своє право на існування, на безпеку та на рівне ставлення. Ця внутрішня боротьба проявляється у різних аспектах. Ми бачимо позитивні кроки, як от зростаюча підтримка законопроєкту про реєстровані партнерства, що дасть можливість одностатевим парам офіційно оформити свої стосунки та отримати базові права. Проте водночас ми стикаємося з посиленням риторики ненависті, спробами "відкрутити" прогрес назад і запереченням нашого місця у суспільстві. Війна, на жаль, інколи використовується як привід для відкладання чи навіть блокування важливих ініціатив, хоча саме зараз, як ніколи, ми потребуємо єдності та взаємної поваги. <h2>Наші виклики: насильство, дискримінація та безкарність</h2> Звіт ЄКОМ наголошує на конкретних проблемах, з якими стикаємося ми. Це фізичне насильство, яке часто залишається без належного розслідування; дискримінація у сфері праці, житла, охорони здоров'я та освіти; ігнорування наших потреб та прав з боку правоохоронних органів. Це означає, що багато хто з нас боїться відкрито говорити про свою ідентичність, почувається небезпечно на вулиці, а інколи навіть у власній родині. Безкарність агресорів створює відчуття безвиході та підриває довіру до державних інститутів. <h2>Що далі? Наша сила у єдності</h2> Ця інформація може здатися гнітючою, але вона є важливим нагадуванням про те, що наша боротьба триває. Ми не можемо дозволити собі опускати руки. Навпаки, такі звіти мають мотивувати нас до ще більшої солідарності, до активної участі в громадському житті та до постійного діалогу з владою і суспільством. Наша сила – у нашій єдності, у нашій здатності підтримувати одне одного, відкрито говорити про свої потреби та вимагати дотримання прав людини для всіх, без винятку. Кожен наш крок назустріч видимості та прийняттю є кроком до справді демократичної та вільної України.