Новий Цивільний кодекс: Розчарування для ЛГБТІК+ спільноти

Друзі, маємо важливу, хоч і не дуже радісну новину з Верховної Ради. Нещодавно там з'явився новий проєкт Цивільного кодексу – №15150. Цей документ є надзвичайно важливим, адже він регулює більшість наших повсякденних прав та обов'язків: від успадкування майна до сімейних відносин. Ми всі пам'ятаємо, як попередній варіант кодексу викликав хвилю критики, зокрема й з боку нашої спільноти, адже він не враховував потреб та прав ЛГБТІК+ людей. На жаль, новий проєкт, як показує аналіз експертів, не виправдав наших сподівань. <h2>Суть проблеми: жодних змін на краще</h2> Головне питання, яке хвилювало нашу спільноту, було: чи з'являться нарешті в оновленому кодексі реальні механізми захисту для одностатевих пар та трансгендерних людей? Чи зможемо ми на рівні із гетеросексуальними парами офіційно закріпити наші стосунки, успадковувати майно одне від одного, приймати спільні рішення в критичних ситуаціях, такі як медичні? Відповідь, яку дає Національний ЛГБТІ-консорціум після детального аналізу, невтішна: принципово ситуація не змінилася. Це означає, що як і раніше, українське законодавство не передбачає інституту цивільних партнерств чи інших форм визнання одностатевих союзів, залишаючи тисячі українських родин без належного правового захисту. <h2>Чи стало ще гірше?</h2> Більше того, правозахисники зазначають, що у деяких аспектах ситуація навіть погіршилася. Це може означати, що новий проєкт не просто проігнорував наші потреби, а й ще більше узаконив та закріпив виключно традиційні визначення сім'ї та шлюбу, не залишаючи місця для будь-яких альтернативних форм визнання стосунків. Таке формулювання може створювати додаткові бар'єри та поглиблювати нерівність, з якою ми щодня стикаємося, роблячи нашу боротьбу за рівність ще складнішою. <h2>Чому це важливо для нас?</h2> Для багатьох з нас це не просто юридичні терміни, а реальні життєві ситуації. Відсутність правового визнання означає, що у випадку хвороби партнера/партнерки ми не маємо права на відвідування в реанімації чи прийняття медичних рішень. Це означає проблеми з успадкуванням спільно нажитого майна, відсутність соціальних гарантій та відчуття повної незахищеності в критичні моменти. У той час, коли багато країн світу рухаються до більшої інклюзивності та рівності, Україна, схоже, застрягла у застарілих підходах, ігноруючи потреби значної частини своїх громадян, які так само платять податки, працюють та захищають свою країну. <h2>Що далі?</h2> Ця ситуація є чітким сигналом, що боротьба за рівні права триває. Наша спільнота, правозахисні організації та союзники повинні й надалі тиснути на народних депутатів та уряд, щоб наступні версії Цивільного кодексу справді відповідали європейським стандартам та принципам поваги до прав людини. Ми не можемо дозволити, щоб наші голоси були проігноровані. Ми маємо продовжувати вимагати визнання та захисту для всіх українських родин, незалежно від їхньої сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності. Наше право на рівність не підлягає обговоренню.