Прайд під час війни: Чому наша гідність та видимість важливіші, ніж будь-коли

Коли ми говоримо про Прайд під час повномасштабної війни, у нашій спільноті, як і в усьому суспільстві, виникає безліч питань. Чи на часі це? Чи не видається це другорядним на тлі щоденних втрат і боротьби за виживання? Це абсолютно нормальні переживання, адже війна торкнулася кожного з нас, і кожен з нас прагне перемоги. Однак, саме в ці буремні часи стає очевидним, чому питання рівності, людської гідності та наших прав не можна відкладати на потім. Саме зараз, коли ми всі стоїмо пліч-о-пліч, захищаючи Україну, ми бачимо, що ЛГБТ+ люди – це не абстрактні “інші”. Ми – це наші військові на фронті, наші волонтери, наші лікарі, вчителі, водії, які щодня тримають тил і наближають перемогу. Ми втрачаємо близьких, переживаємо обстріли, донатимо останні кошти на ЗСУ. Ми є невід'ємною частиною цього суспільства, і наша боротьба за рівність – це частина загальної боротьби за вільну, демократичну Україну, де кожен громадянин має гідність та права. <h2>Чому видимість – це наша сила</h2> Видимість для нашої спільноти – це не примха, це необхідність. Це можливість показати, що ми є, що ми не ховаємося, що ми існуємо і робимо свій внесок. Це спосіб протидіяти дискримінації, упередженням та стереотипам, які, на жаль, досі поширені. Навіть у воєнний час, коли здавалося б, усі мають бути об'єднані спільною метою, ми все ще стикаємося з нерозумінням та ненавистю. Прайд – це нагадування, що ми заслуговуємо на повагу і рівноправність, так само як і будь-який інший громадянин України. Гідність – це те, за що Україна бореться на світовій арені. Це те, що ми відстоюємо від агресора. І ця гідність має поширюватися на всіх громадян, без винятку. Для ЛГБТ+ людей гідність означає право на визнання наших стосунків, захист від дискримінації, можливість безпечно жити та бути собою. Якщо ми боремося за гідність держави, то ми повинні забезпечити гідність кожного її члена. <h2>Права, які не чекають на післявоєнний час</h2> Часто можна почути: “Після війни займемося правами”. Але фундаментальні права людини не можуть бути на паузі. Захист прав людини – це не те, що можна відкласти. Наші побратими та посестри на фронті ризикують життям, але їхні партнери/партнерки не мають змоги отримати доступ до їхнього тіла у разі загибелі, не можуть успадкувати майно, не мають соціального захисту. Це не просто незручність, це жорстока несправедливість. Коли ми говоримо про цивільні партнерства чи інші законодавчі зміни, ми говоримо про реальні життя і реальні проблеми, які не можуть чекати. Більше того, Україна прагне до Європейського Союзу, і інтеграція до ЄС вимагає відповідності європейським цінностям та стандартам у галузі прав людини. Це означає не лише формальне прийняття законів, але й реальну повагу до різноманітності та рівноправності всіх громадян. Визнання прав ЛГБТ+ спільноти зміцнює позиції України як демократичної та прогресивної держави на міжнародній арені. Прайд у будь-якому його форматі – чи то онлайн-акції, чи то невеликі зібрання, чи то потужні адвокаційні кампанії – це простір для підтримки та єднання всередині нашої спільноти. Це нагадування, що ми не самотні, що ми маємо одне одного. Це можливість знайти сили, обмінятися досвідом і разом боротися за краще майбутнє. Тож, коли ми розмірковуємо, чи потрібен Прайд під час війни, відповідь очевидна. Він потрібен, бо він є невід’ємною частиною будівництва тієї України, за яку ми боремося – вільної, рівноправної та гідної для кожного. Наша боротьба за рівність – це не окрема боротьба, це частина спільної перемоги.